Вшанувати світлу пам'ять Георгія Гонгадзе у третю річницю його загибелі прийшли до будівлі Національної спілки журналістів його колеги. Організатори акції солідарності журналістів - Київська незалежна медіа-профспілка та Національна спілка журналістів України - відзначали, що не домагалися надзвичайної масовості акції, уникаючи небажаного товариства будь-яких політичних партій. Це була акція професіоналів, які намагаються тиснути на владу та правоохоронні органи задля того, щоб численні „справи" журналістів були розкриті.

Своє обурення бездіяльністю правоохоронних та владних органів та вимогу внести у порядок денний четвертої сесії четвертого скликання Верховної Ради звіт Генпрокурора Святослава Піскуна про хід розслідування справ загибелі Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, злочинів щодо інших журналістів, про можливий взаємозв'язок між справою Георгія Гонгадзе та справою Ігоря Гончарова висловили голови журналістських організацій Ігор ЛУБЧЕНКО та Сергій ГУЗЬ у спільному зверненні до Верховної Ради.


Голова НСЖУ Ігор ЛУБЧЕНКО нагадав, що нерозкриті злочини проти журналістів тривають понад десятиліття. Два роки тому на будівлі Спілки була відкрита меморіальна дошка, що починається іменем Вадима Бойка, який загинув ще в 1992 році. Не треба забувати і про загибель Бориса Дерев'янка, редактора газети „Вечерняя Одесса" (1997). Пан Лубченко пообіцяв до кінця року видати книгу про загиблих журналістів і закликав колег взяти участь в її укладанні.


КОМЕНТАРІЙ:

Сергій ГУЗЬ, голова Київської незалежної медіа-профспілки:

"Ми вимагаємо від правоохоронних органів кваліфікувати злочини проти журналістів як найтяжчі злочини в суспільстві".

- Сьогодні розповсюджена думка про безнадійність журналістського солідарного руху, але я впевнений, що це не так. Насправді і в Києві, і в регіонах журналісти інтенсивно обмінюються думками, як краще організувати захист наших професійних, соціальних, трудових прав. Власне, до появи профспілки журналістів ніхто серйозно і методично не займався ні вивченням ситуації, в якій працюють журналісти, ні дослідженням засобів захисту медійників. Я можу сказати, що сьогодні є вагомі важелі впливу на ситуацію в ЗМІ.

Головна проблема - це нелегальна праця журналістів і нелегальні виплати зарплати. Досі у цій країні жоден власник ЗМІ не постав перед судом за такі порушення законодавства. Сьогодні ми можемо це довести у будь-якому суді. Ми не робимо цього виключно з міркувань корпоративної солідарності. Бо не хочемо погіршувати економічне становище мас-медіа. Але ми хочемо відвоювати своє право на гідну оплату праці, на гідні умови, на наші професійні права.

Щодо безпеки праці журналістів та професійного ризику можу сказати, що журналісти не є автономними в цьому суспільстві. І якщо на вулицях Києва, Донецька, Луганська чи Запоріжжя небезпечно всім людям, так само небезпечно і журналістам. Але ми вимагаємо від правоохоронних органів кваліфікувати злочини проти журналістів як найтяжчі злочини в суспільстві. І коли почнеться така практика, тоді буде менше бажаючих скоїти злочини проти журналістів. Бо якщо в Запоріжжі підрізали журналіста і це кваліфікується як хуліганство із застосуванням холодної зброї, то ми вимагаємо, щоб це кваліфікували як замах на життя журналіста, і щоб злочинець отримав максимальний вирок. Тоді інші будуть знати, що довічне ув'язнення - це найменше покарання, яке їх очікує.

Аби зробити професію менш ризикованою, журналісти повинні перестати продаватися, як повії. Тоді наша професія матиме більшу суспільну вагу. Тоді журналісти не братимуть участі в політичних кампаніях, а будуть працювати, доводячи свою професійність. Як сказав пан Васильєв, якщо журналісти зараз виступають на боці однієї з воюючих політичних сторін, це дійсно проблема тих журналістів, які це роблять. Наше корпоративне завдання - очиститись від таких журналістів. Тоді наша професія стане безпечнішою. Хоча, якщо ми почнемо писати правду про це суспільству і країну, в якій живемо, то тиск посилиться і вбивств може стати більше. Але якщо ми ніколи не будемо писати правду, то ніколи не виліземо з цієї багнюки.