З початком президентської виборчої кампанії всі ЗМІ змушені будуть діяти в умовах фактично нового виборчого закону, ще не апробованого на практиці.

На думку експертів, нова редакція закону здебільшого врахувала прогалини, які мала місце у старому виборчому законодавстві, та досвід попередніх виборів. У ній детальніше виписані загальний порядок використання ЗМІ, розміщення у них агітаційних матеріалів, форма оплати цих матеріалів тощо. Проте законодавці не визначили таке ключове поняття, як передвиборна агітація. У законі є тільки перелік форм, за допомогою яких може здійснюватися така агітація. Чи буде тепер кожну публікацію або телевиступ, де позитивно згаданий Віктор Ющенко, розцінено як агітацію за нього? Чи вимагатимуть у редакцій незалежних ЗМІ, які влаштовують «круглі столи» для обговорення вад і чеснот кандидатів, надати підтвердження оплати цих «круглих столів» як «агітаційних матеріалів»? Питання не теоретичне. Ті ЗМІ (окрім партійних видань, що належать суб'єктам виборчого процесу), які надали ефірний час або друковану площу одному кандидату, не можуть відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату. Чи будуть змушені відтепер газети «Без цензури» або «Вечерние Вести», які номінальне не є партійними виданнями, припинити підтримку опозиційного кандидата Віктора Ющенка? Боюся, що це питання вирішуватиме «найгуманніший» український суд.

Закон гарантує кожному кандидату ефірний час і газетну площу у державних ЗМІ та запроваджує телевізійні дебати. Вони можуть проводитися як перед першим туром голосування, так і для двох кандидатів, які включені до виборчого бюлетеня для повторного голосування. Однак, враховуючи право кожного кандидата вибирати ті форми агітації, які його влаштовують, участь у теледебатах закон визнає не обов'язковою. А що робити, якщо, скажімо, перед другим туром заплановані теледебати, а в останній момент один із кандидатів не з'явився? Закон не розв'язує цю колізію, до речі, вельми ймовірну, якщо врахувати поведінку Леоніда Кучми в 1999 році.

Закон вимагає наводити всю інформацію про організаторів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами, а також точне формулювання запитання; «за бортом» при цьому, на жаль, залишається головне: йдеться про реальну чи про фіктивну структуру, про дослідницький центр, який визнаний Соціологічною асоціацією України професійною структурою, чи про «пустишку», яка малює цифри «зі стелі» (подібного вистачало на минулих парламентських виборах)?

Цілком закономірним виглядає положення, що «участь у передвиборній агітації забороняється... особам, які не є громадянами України». Бо ж усі можуть пригадати, як на минулих президентських виборах «почесний бурят» і депутат Державної Думи Росії Кобзон агітував самі знаєте за кого. Але через відсутність у законі визначення поняття «агітація» застосування цього положення може бути вибірковим. Так само, як і іншого: «забороняється проведення передвиборної агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України». Звісно, під сокиру закону потрапить українська служба радіо «Свобода», а як буде з «Русским радио»?

Стаття 64 закону про вибори президента встановлює конкретні заходи, покликані звести до мінімуму розповсюдження «за відомо неправдивих відомостей про кандидата». Однак закон не враховує часові проміжки, впродовж яких можна безкарно поливати брудом будь-якого претендента на посаду глави держави. По-перше, після його висунення, але до офіційної реєстрації кандидатом (оскільки «заборона на брехню» стосується тільки кандидата). По-друге, за кілька днів до голосування (адже спростування брехливі ЗМІ мають подати «не пізніш як через три дні після оприлюднення таких матеріалів, але не пізніше як за два дні до виборів»). Тобто якщо поставити фальшиву інформацію за дві доби до виборів, часу на її спростування не залишиться. А що робити з тижневиком, котрий за графіком вийде вже після голосування; з телепередачею, яка також виходить раз на тиждень; з газетою, у редакції якої „раптом” зіпсувалися всі комп’ютери? Закон мовчить, а отже, слід чекати на цілком законні ”передвиборні помиї”...

Сергій ЧАЛИЙ, "Свобода",
громадсько-політичне видання,
№ 25, 2004 р.