З січня 2004 року КНМП відстежує і аналізує інформацію щодо порушень прав журналістів по Україні як у провладних, так і опозиційних ЗМІ усіх форм власності. Зібрані відомості відкриті для будь-якого журналіста, який потребуватиме цієї інформації. Аналітичний звіт за результатами моніторингу публікуватиметься щомісяця, а раз у квартал виходитиме електронний квартальний бюлетень.

КНМП відстежує інформацію з центральних і регіональних газет, а також інтернет-видань по всій Україні. Використовуючи досвід вітчизняних та зарубіжних моніторингових центрів, аналітики медіа-профспілки уклали методику проведення моніторингу випадків порушень прав журналістів. Вона передбачає трирівневу структуру читання інформації:

- в аналітичній записці відбиваються найгостріші та найрезонансніші конфлікти, виявляються основні тенденції та прогнозується розвиток ситуацій,
- в узагальнюючій таблиці класифікуються порушення прав журналістів та медіа, наводяться цифри та перелік постраждалих,
- у хронології випадків порушень прав журналістів та ЗМІ коротко викладена суть усіх випадків за звітний період.
Повна інформація щодо кожного конкретного випадку може надаватися журналістам за індивідуальним запитом.

У журналістів, чиї права будуть порушені, тепер є можливість отримати від медіа-профспілки консультацію або допомогу юристів та медіа-адвокатів. Звертаємося до усіх працівників медіа з проханням повідомляти КНМП про порушення власних прав, особливо трудового та соціального характеру, які часто не набувають розголосу і залишаються поза увагою громадськості. Вони допоможуть скласти об’єктивну картину основних проблем журналістів та виробити рекомендації щодо покращання ситуації у медіа-просторі.

Проект моніторингу здійснено за підтримки Посольства США в Україні.
Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Моніторинг, проведений працівниками Київської незалежної медіа-профспілки (КМНП) засвідчив, що рівень тиску на ЗМІ та журналістів залишається високим. Протягом січня-лютого зафіксовано 39 конфліктних ситуацій, пов’язаних із ЗМІ.

При цьому лише у двох випадках йшлося про судові рішення на користь журналіста (Франківський райсуд м. Львова прийняв рішення про поновлення на роботі після незаконного звільнення журналіста Валерія Сагайдака, „Високий Замок”, Львів) і судове рішення на користь ЗМІ (Івано-Франківський міський суд відмовив Дмитру Шлемку - керівнику обласної організації ВО "Батьківщина" в задоволенні всіх позовних вимог до місцевої газети „Репортер”, мотивуючи рішення тим, що автор оприлюднив у статті свої "оціночні судження" щодо діяльності політичного діяча). Та й ці випадки швидше пояснюються тим, що в обох випадках журналіст і газета конфліктували з виданням та політиком, які відносяться до опозиційного табору.

У переважній же більшості випадків протиправні дії по відношенню до журналістів та працівників ЗМІ і до самих ЗМІ були пов’язані саме з їх професійною діяльністю. Домінуючим мотивом цих дій традиційно було невдоволення влади або тих чи інших пов’язаних із владою структур, або незалежною позицією ЗМІ чи окремого журналіста, або, навпаки їх надмірною ангажованістю політичними опонентами.

Аналіз ситуації у медійній сфері у перші два місяці показує значне зростання тиску на журналістів саме в регіонах. Це, з одного боку, свідчить про те, що владні і політичні структури вловили тенденцію подальшого росту впливовості регіональних ЗМІ і тепер приділяють значно більшу увагу створенню системи контролю за місцевою інформаційною сферою. З іншого боку, матеріальне становище місцевих ЗМІ не дає їм змоги займати самостійну позицію і забезпечувати власне існування без бюджетних чи політичних субвенцій. Як наслідок, ЗМІ і власне журналісти змушені ставати на бік тієї чи іншої сили у інформаційних війнах місцевого рівня – і, відповідно, частіше потрапляти у становище заручників чи жертв.

Крім того, вагомим фактором, який сприяє посиленню тиску на журналістів та мас-медіа в регіонах є низький рівень (а то й повна відсутність) корпоративної самоорганізації місцевих журналістських середовищ. Це не дає змоги вести організований журналістський спротив, завдяки якому, скажімо, на київському рівні вдалося хоча б частково запобігти особливо одіозним формам тиску на ЗМІ. Враховуючи існуючу в регіонах ситуацію, КМНП організовує навчання місцевих журналістських кадрів, а також надає методичну допомогу в створенні місцевих журналістських професійних спілок. Тут буде доречно згадати про першу спробу КМНП створити групу швидкого реагування, яка виїжджатиме в регіони для розслідування резонансних випадків „наїздів” на ЗМІ та журналістів. Практика першого виїзду такої групи до Кіровограду для з’ясування обставин нападу на місцевого тележурналіста Юрія Михайловича дає всі підстави говорити про необхідність продовжувати таку діяльність

За звітний період було лише два випадки нападів на журналістів у Києві (напад на редактора інтернет-сайту "Україна кримінальна" Олега Єльцова та напад на редактора сайту "Київ-2000" Костянтина Астахова) і чотири випадки таких нападів у регіонах, Юрій Михайлович, тележурналіст (Кіровоград), Олександр Семенов, ТК "Прем’єр"(Вінниця), Сергій Юхимчук, газета "Наш Житомир", Анатолій Поліщук, газета "Лесин край" (Новоград-Волинський).

Друге місце в "табелі порушень" посідає відмова журналістам у доступі до інформації. Таких випадків зафіксовано чотири. З них найгучнішим було позбавлення акредитації на офіційну зустріч президентів України та Росії кореспондента київського бюро агентства Франс Пресс Анни Цуканової – за "несанкціоноване"(!) питання до Володимира Путіна. Решта відмов, на підтвердження наших вищенаведених висновків, відбулися у регіонах.

На столичному рівні використовувалася не нові, але ефективні форми тиску на незалежні медіа. Наприклад 20 січня 2004 року було припинено мовлення "Радіо Рокс", яке подає в ефір програми "Громадського радіо" та прямі трансляції засідань сесії Верховної Ради України. Це сталося через відключення радіопередавача від електроенергії, який знаходиться на території заводу “Арсенал”. Керівництво останнього пояснило відключення наявністю в них відповідного рішення санепідемстанції.

11 лютого стало відомо, що Радіо "Свобода" відмовлено в ефірі. Керівництво радіо "Довіра", яке протягом п'яти років надавало ефір "Свободі" вирішило змінити формат мовлення.

А в Миколаєві сигнал місцевого телепередавача було виключено перед початком однієї з програм "5-го каналу" а включено вже після її закінчення – теж цікавий приклад місцевої фільтрації „неблагонадійного” каналу, який змушує всерйоз задуматися про реальні можливості інформаційної блокади з боку влади, особливо в гарячий передвиборчий час.

Напади на редакції носили як суто кримінальний характер(як у випадках з житомирською газетою "Вільне слово", чи РІА-Козятин), так і обставлялися документально, наприклад договором оренди (як у випадку з радіокомпанією „Полтава плюс”).

Мали місце й інші засоби боротьби з вільною пресою: судові позови (жертвою одного з них стала газета "Сільські вісті"), спроби обмежити доступ до передплати та придбання (опозиційна газета "Без цензури"), виселення редакцій з приміщень, психологічний терор з боку контролюючих та силових структур (по відношенню до "5-го каналу" і журналістки опозиційної газети „Без цензури” Марії Сокульської).

Основні теми:

Відкриття кримінальних справ проти журналістів, як засіб тиску або помсти за гострі публікації поки що не набуло широкого застосування. Тим не менше історія донецького журналіста Володимира Бойка, яка тягнеться вже тривалий час (у тому числі й у звітний період) вельми показова. Таємні судові рішення, прийняті за відсутності звинуваченого, арешт майна, блокування банківських рахунків підприємницької структури, пов’язаної із журналістом, психологічний пресинг рідних та близьких журналіста – все це дає уявлення про можливий асортимент законних і незаконних важелів тиску на свободу слова. Мабуть, саме тому справа Володимира Бойка залишалася найбільш резонансною за звітний період, хоч почалася набагато раніше.

Те ж саме стосується і справи "Львівської газети", в якій влада продемонструвала ще один ефективний спосіб боротьби з незалежною пресою – з широким залученням державних силових структур, передусім податкової служби. Причому „зусилля” податківців спрямовувалися не лише на саме видання, а й на його засновників. Податковий терор, начебто в рамках закону, здатний в українських умовах підірвати найуспішніший бізнес і цілком спроможний стати вирішальним фактором у боротьбі з існуванням незалежних ЗМІ. На думку багатьох експертів, вступати у прямий конфлікт з пресою – безнадійний хід для політиків. Принаймні, так стверджує політологія. Але протягом останніх років ми вже не раз могли пересвідчитися в ефективності тотального інформаційного контролю. Зовсім не виключається, що найгостріша президентська кампанія, яка чекає на Україну, викличе до життя вже згадані і поки що невідомі засоби тиску на незалежні медіа – в масштабах, які зараз складно передбачити.

На сайті КНМП можна ознайомитися з Таблицею та Хронологією конфліктних ситуацій в медіа-сфері України за січень-лютий 2004 р.

Київська незалежна медіа-профспілка: info@profspilka.org.ua
Одеська Незалежна профспілка журналістів: npj@farlep.net